Рік тому, весь грудень я не спала ночами і захлиналася у калюжі із сліз. Бо 21 жовтня я захлиналася у калюжі із своєї крові і це було найжорстокіше покарання у моєму житті. Покарання від Бога. Весь грудень, січень я зовсім не спала і все кричала: Господи, чому ти такий жорстокий до мене? Чому саме так? Я жити не хотіла і просила Його дати мені сили жити далі, спробувати знов.

І ось грудень 2022. Я десь у Грузії, живу на березі моря і бачу кожен день як сонце сідає і малює мені барвисті краєвиди. У мене є робота і два рази на тиждень є змога їздити у найгарніше місто Грузії. Поряд зі мною здорові і живі батьки, чоловік. Здорова і жива я. Яка тепло вдягнена, сита. У мене усе є, крім того, що я хочу більш за все… Але я вже не прошу. Я просто дякую за все це, яке зараз стало скарбом. Бо моя країна горить. Зараз я як ніколи відчуваю руку Господа у себе на плечі, він творить чудеса з моїм життям кожного дня, коли я відпускаю всі переживання і біль в його руки. Я ще ніколи не відчувала Бога так близько до себе. І знаєте що? Я знаю, що усе зі мною сталось не просто так і Його плани на моє життя кращі за мої мрії. І я буду чекати стільки, скільки треба.

Господи, вклоняюсь тобі і дякую за усе, що в мене зараз є. Це найкращий подарунок! Дякую тобі! І знаю, що мій маленький янгол з тобою і скоро він буде солодко сопіти у мене на грудях, треба лиш почекати.